Головна / Книга, которая за месяц стала настоящим бестселлером! / Интересная кнопка / Курортне лікування травм та захворювань органів опори та руху /

Курортне лікування травм та захворювань органів опори та руху

Застосування природних та преформованих фізичних факторів при захворюваннях опорно-рухового апарату та у хворих з наслідками травм на післялікарняному (санаторному) етапі реабілітації є невід’ємною частиною загального лікувального комплексу, що доповнює стаціонарне та амбулаторне лікування, спрямоване на найшвидше відновлення функції ушкодженого органа.
Санаторний етап лікування є природним продовженням програми лікарняної фази реабілітації. Тому не можна розмежувати лікувальні заходи, проведені під час стаціонарного лікування та безпосередньо після травм, від реабілітаційних, які потім здійснюються на наступних, післялікарняних етапах лікування в санаторно-курортних закладах: вони доповнюють та потенціюють дію одне одного, є нерозривними частинами єдиного процесу.
Дослідження показали, що вибір раціонального, патогенетично обґрунтованого комплексу лікувальних заходів, своєчасність його застосування на кожному етапі медичної реабілітації в рамках єдиної системи забезпечує найбільш раннє відновлення функції травмованого органа, значне зниження дегенеративно-дистрофічних змін у суглобах і дозволяє одержувати позитивні результати у переважної більшості хворих, значно скоротити термін непрацездатності, а також зменшити число інвалідів з 8,6 % до 1,5 % при ранній реабілітації в санаторно-курортних умовах.

ДУЖЕ ВАЖЛИВО! Максимум відновлення функцій ушкоджених органів і систем відбувається упродовж перших місяців першого року після гострого періоду захворювання, операції або травми.
Пізніше курортна терапія вже корисна не стільки для відновлення функцій, скільки для підтримання досягнутого рівня здоров’я.

Медичними показаннями для направлення у відділення реабілітації хворих, що перенесли травми та захворювання органів опори та руху є:

- наслідки перенесеного компресійного перелому хребців (без порушення функцій спинного мозку) через 8 – 10 тижнів після травми;
- наслідки перелому кісток тазу та вертлужної западини через 8 – 10 тижнів після травми;
- наслідки діафізарних переломів стегнової кістки та кісток гомілки після стабільно-функціонального остеосинтезу через 5 – 6 тижнів після оперативного втручання;
- наслідки діафізарних переломів кістки і кісток передпліччя після стабільно-функціонального остеосинтезу через 3 – 4 тижні після оперативного втручання;
- наслідки внутрішньосуглобових переломів великих кісток, які зрослися після припинення іммобілізації кінцівки глухою гіпсовою пов’язкою;
- наслідки переломів кісток, які уповільнено зростаються;
- переломи кісток кінцівок після стабільного функціонального металосинтезу через 2 – 3 тижні після операції;
- переломи довгих трубчастих кісток після консервативних методів лікування при наявності клінічного зрощення перелому;
- білясуглобні неускладнені переломи через 1 – 2 тижні з моменту накладення іммобілізації;
- післяіммобілізаційні контрактури великих суглобів у ранній термін;
- післятравматичні нейродистрофічні синдроми;
- різні порушення функції нижніх і верхніх кінцівок після ортопедичних операцій у ранній термін;
- післятравматичний нейродистрофічний синдром кінцівок після опікових станів;
- патологічні рубцеві утворення на різних ділянках тіла з боку опорно-рухового апарату (післяопікової контрактури, міогенні, артрогенні, сухожильні, колоїдні рубці);
- стани після мікрохірургічних операцій з приводу ампутації пальців та кісток, стани після операцій з метою пересадки пальців, а також посттравматичних деформацій кісток та пальців, вільної та шкіряної пластинки;
- стани після ендопротезування великих суглобів через 5 – 6 тижнів після операції;
- наслідки дії вібрації, токсихомічної дії агресивних сполук на виробництві на опорно-руховий апарат;
- деформуючий остеоартроз дистрофічний, доброякісний на основі порушень обміну речовин і функцій залоз внутрішньої секреції (поза фазою загострення);
- післятравматичний нейродистрофічний синдром кінцівок;
- ревматоїдний артрит, повільно прогресуючий перебіг 1 ступеня активності, рентгенологічна стадія І—III;
- - післятравматичний деформуючий остеоартроз великих суглобів та хребта (на ранніх стадіях захворювання);
- первинно-деформуючий остеартроз, вузликова та безвузликова форми, з ураженням дрібних та великих суглобів, хребта, без синовіїтів, рентгенологічна стадія І—III, ФНС І-ІІ у поєднанні з медикаментозною терапією;
- вторинно-деформуючий остеоартроз (посттравматичний), рентгенологічна стадія І—III, ФНС І-ІІ;
- реактивні артрити, хронічно-рецидивуючий перебіг, різної етіології з виходом у вторинно-деформуючий остеоартроз, рентгенологічна стадія І—III, ФНС І-ІІ;
- подагричний поліартрит, позаприступний період, з виходом у вторинно-деформуючий остеоартроз, рентгенологічна стадія І-Ш, ФНС І-ІІ.
- хвороба Бехтерева І ступеня активності, різні клінічні варіанти, рентгенологічна стадія І—III, ФНС І-ІІ у поєднанні з медикаментозною терапією;
- деформуючий остеоартроз дистрофічний, доброякісний на основі порушень обміну речовин і функції залоз внутрішньої секреції (поза фазою загострення);
- остеохондроз хребта без неврологічних порушень;
- хронічні синовіти і бурсити різної локалізації, тендовагініти (поза фазою загострення);
- запальні процеси сухожилля, м'язів та фасцій (поза фазою загострення);
- епікондиліти, стилоїдити, в тому числі професійні;
- контрактури суглобів, які не впливають на самостійне пересування хворих.

Протипоказання:

- неможливість самостійної ходьби (з милицями, палицею), нездатність до самообслуговування;
- переломи кісток при наявності глухих гіпсових пов'язок на кінцівках або постійного корсета на хребті;
- переломи кісток при наявності на кінцівках спицевих або стрижневих апаратів для позавогнищевого черезкісткового остеосинтезу;
- відсутність зіставлення і фіксації кісткових уламків при переломах кісток, тобто безперспективність відновлювального лікування;
- переломи кісток з наявністю інфікованих ран, трофічних виразок, екземи шкіряних покривів;
- загальні протипоказання до санаторно-курортного лікування.

Особлива увага серед цієї категорії хворих приділяється хворим, які зазнали травм.

Реабілітація хворих травматологічного профілю є одним з найбільш важливих державних соціально-економічних завдань, оскільки травматизм як причина інвалідності та смертності людей працездатного віку стоїть на другому місці після серцево-судинної патології. Практично 100 %-ва потреба у реабілітаційних заходах щодо травматологічних хворих обумовила пошуки нових, найбільш ефективних методів їх відновлювального лікування.
Загальні і місцеві процеси, що мають місце при будь-якій травмі, розглядаються у рамках концепції травматичної хвороби.
Травматична хвороба – це сукупність загальних та місцевих змін, патологічних пристосувальних реакцій, які виникають в організмі в період від моменту механічної травми до її наслідку.
Виділяють три періоди перебігу травматичної хвороби: гострий (1-2 дні), період розгорнутої клінічної картини - підгострий (3-30 днів), період реабілітації - пізній (30 і більше днів).
Уявлення про травматичну хворобу, її патофізіологічні основи істотно полегшує обґрунтування наукових підходів до реабілітації травматологічних хворих.
У гострому періоді травматичної хвороби головним реабілітуючим фактором є своєчасна та адекватна перша медична, кваліфікована та спеціалізована допомога.
Зважаючи на науково підтверджену питому вагу функціональних порушень, у хворих з переломами відновлювальне лікування має розпочинатися у другому періоді травматичної хвороби, тобто в період розгорнутої клінічної картини. Момент переводу хворого на функціональний метод терапії із широким використанням фізичних засобів впливу визначається термінами чітко сталого клінічного зрощення відламків зламаної кістки, коли регенерат, що розвинувся у зоні ушкодження, може протистояти певним зовнішнім силовим впливам.
Метою санаторного етапу ранньої реабілітації хворих є повне відновлення функції травмованого органа: нормалізація обсягу рухів у суглобах, опорної функції, сили і тонусу м'язів, крово- і лімфообігу, трофіки тканин, стимуляція остеорепарації, профілактика остеоартрозу.
Пацієнти, які надходять на санаторний етап реабілітації у третьому періоді травматичної хвороби (1 і більше місяців після травми), потерпають через ті чи інші наслідки травми. До них належать уповільнена консолідація перелому, контрактура суглоба, запальна реакція, набряклість навколосуглобових тканин, нейродистрофічний синдром, остеопороз, гетеротопічна осифікація, остеоартроз, порушення статики.
Зазначене припускає використання усього арсеналу санаторно-курортних, фізичних і медикаментозних засобів, комплексно, диференційно, з урахуванням клінічних проявів, стадії травми, виду ускладнень, а також загального стану хворого.
Як показують спостереження, при комплексному відновлювальному лікуванні хворих із травмами терміни перебування на лікарняному і втрати працездатності в середньому скорочуються в 1,5 – 2 рази.
При застосуванні лікувально-реабілітаційного комплексу в найближчі терміни після перенесеної травми у всіх хворих у період лікування незмінно спостерігається сприятлива динаміка клінічного перебігу і поліпшення анатомо-функціональних наслідків, зменшення або повне зникнення болю в ділянці колишнього перелому, розширення зони кісткоутворення у вогнищі ушкодження, зменшення скутості та обмеженості рухів у суглобах.
Досить виразний ефект при широкому використанні фізичних засобів впливу відзначається також у хворих, де клініка перелому ускладнена уповільненим зрощенням відламків, рефлекторно-вегетативними розладами та іммобілізаційними контрактурами.


О компании Стоимость услуг Фотогалерея Интересная кнопка Наши контакты	Головна / Книга, которая за месяц стала настоящим бестселлером! / Интересная кнопка / Курортне лікування травм та захворювань органів опори та руху / Курортне лікування травм та захворювань органів опори та руху Застосування природних та преформованих фізичних факторів при захворюваннях опорно-рухового апарату та у хворих з наслідками травм на післялікарняному (санаторному) етапі реабілітації є невід’ємною частиною загального лікувального комплексу, що доповнює стаціонарне та амбулаторне лікування, спрямоване на найшвидше відновлення функції ушкодженого органа. Санаторний етап лікування є природним продовженням програми лікарняної фази реабілітації. Тому не можна розмежувати лікувальні заходи, проведені під час стаціонарного лікування та безпосередньо після травм, від реабілітаційних, які потім здійснюються на наступних, післялікарняних етапах лікування в санаторно-курортних закладах: вони доповнюють та потенціюють дію одне одного, є нерозривними частинами єдиного процесу. Дослідження показали, що вибір раціонального, патогенетично обґрунтованого комплексу лікувальних заходів, своєчасність його застосування на кожному етапі медичної реабілітації в рамках єдиної системи забезпечує найбільш раннє відновлення функції травмованого органа, значне зниження дегенеративно-дистрофічних змін у суглобах і дозволяє одержувати позитивні результати у переважної більшості хворих, значно скоротити термін непрацездатності, а також зменшити число інвалідів з 8,6 % до 1,5 % при ранній реабілітації в санаторно-курортних умовах. ДУЖЕ ВАЖЛИВО! Максимум відновлення функцій ушкоджених органів і систем відбувається упродовж перших місяців першого року після гострого періоду захворювання, операції або травми. Пізніше курортна терапія вже корисна не стільки для відновлення функцій, скільки для підтримання досягнутого рівня здоров’я. Медичними показаннями для направлення у відділення реабілітації хворих, що перенесли травми та захворювання органів опори та руху є: - наслідки перенесеного компресійного перелому хребців (без порушення функцій спинного мозку) через 8 – 10 тижнів після травми; - наслідки перелому кісток тазу та вертлужної западини через 8 – 10 тижнів після травми; - наслідки діафізарних переломів стегнової кістки та кісток гомілки після стабільно-функціонального остеосинтезу через 5 – 6 тижнів після оперативного втручання; - наслідки діафізарних переломів кістки і кісток передпліччя після стабільно-функціонального остеосинтезу через 3 – 4 тижні після оперативного втручання; - наслідки внутрішньосуглобових переломів великих кісток, які зрослися після припинення іммобілізації кінцівки глухою гіпсовою пов’язкою; - наслідки переломів кісток, які уповільнено зростаються; - переломи кісток кінцівок після стабільного функціонального металосинтезу через 2 – 3 тижні після операції; - переломи довгих трубчастих кісток після консервативних методів лікування при наявності клінічного зрощення перелому; - білясуглобні неускладнені переломи через 1 – 2 тижні з моменту накладення іммобілізації; - післяіммобілізаційні контрактури великих суглобів у ранній термін; - післятравматичні нейродистрофічні синдроми; - різні порушення функції нижніх і верхніх кінцівок після ортопедичних операцій у ранній термін; - післятравматичний нейродистрофічний синдром кінцівок після опікових станів; - патологічні рубцеві утворення на різних ділянках тіла з боку опорно-рухового апарату (післяопікової контрактури, міогенні, артрогенні, сухожильні, колоїдні рубці); - стани після мікрохірургічних операцій з приводу ампутації пальців та кісток, стани після операцій з метою пересадки пальців, а також посттравматичних деформацій кісток та пальців, вільної та шкіряної пластинки; - стани після ендопротезування великих суглобів через 5 – 6 тижнів після операції; - наслідки дії вібрації, токсихомічної дії агресивних сполук на виробництві на опорно-руховий апарат; - деформуючий остеоартроз дистрофічний, доброякісний на основі порушень обміну речовин і функцій залоз внутрішньої секреції (поза фазою загострення); - післятравматичний нейродистрофічний синдром кінцівок; - ревматоїдний артрит, повільно прогресуючий перебіг 1 ступеня активності, рентгенологічна стадія І—III; - - післятравматичний деформуючий остеоартроз великих суглобів та хребта (на ранніх стадіях захворювання); - первинно-деформуючий остеартроз, вузликова та безвузликова форми, з ураженням дрібних та великих суглобів, хребта, без синовіїтів, рентгенологічна стадія І—III, ФНС І-ІІ у поєднанні з медикаментозною терапією; - вторинно-деформуючий остеоартроз (посттравматичний), рентгенологічна стадія І—III, ФНС І-ІІ; - реактивні артрити, хронічно-рецидивуючий перебіг, різної етіології з виходом у вторинно-деформуючий остеоартроз, рентгенологічна стадія І—III, ФНС І-ІІ; - подагричний поліартрит, позаприступний період, з виходом у вторинно-деформуючий остеоартроз, рентгенологічна стадія І-Ш, ФНС І-ІІ. - хвороба Бехтерева І ступеня активності, різні клінічні варіанти, рентгенологічна стадія І—III, ФНС І-ІІ у поєднанні з медикаментозною терапією; - деформуючий остеоартроз дистрофічний, доброякісний на основі порушень обміну речовин і функції залоз внутрішньої секреції (поза фазою загострення); - остеохондроз хребта без неврологічних порушень; - хронічні синовіти і бурсити різної локалізації, тендовагініти (поза фазою загострення); - запальні процеси сухожилля, м'язів та фасцій (поза фазою загострення); - епікондиліти, стилоїдити, в тому числі професійні; - контрактури суглобів, які не впливають на самостійне пересування хворих. Протипоказання: - неможливість самостійної ходьби (з милицями, палицею), нездатність до самообслуговування; - переломи кісток при наявності глухих гіпсових пов'язок на кінцівках або постійного корсета на хребті; - переломи кісток при наявності на кінцівках спицевих або стрижневих апаратів для позавогнищевого черезкісткового остеосинтезу; - відсутність зіставлення і фіксації кісткових уламків при переломах кісток, тобто безперспективність відновлювального лікування; - переломи кісток з наявністю інфікованих ран, трофічних виразок, екземи шкіряних покривів; - загальні протипоказання до санаторно-курортного лікування. Особлива увага серед цієї категорії хворих приділяється хворим, які зазнали травм. Реабілітація хворих травматологічного профілю є одним з найбільш важливих державних соціально-економічних завдань, оскільки травматизм як причина інвалідності та смертності людей працездатного віку стоїть на другому місці після серцево-судинної патології. Практично 100 %-ва потреба у реабілітаційних заходах щодо травматологічних хворих обумовила пошуки нових, найбільш ефективних методів їх відновлювального лікування. Загальні і місцеві процеси, що мають місце при будь-якій травмі, розглядаються у рамках концепції травматичної хвороби. Травматична хвороба – це сукупність загальних та місцевих змін, патологічних пристосувальних реакцій, які виникають в організмі в період від моменту механічної травми до її наслідку. Виділяють три періоди перебігу травматичної хвороби: гострий (1-2 дні), період розгорнутої клінічної картини - підгострий (3-30 днів), період реабілітації - пізній (30 і більше днів). Уявлення про травматичну хворобу, її патофізіологічні основи істотно полегшує обґрунтування наукових підходів до реабілітації травматологічних хворих. У гострому періоді травматичної хвороби головним реабілітуючим фактором є своєчасна та адекватна перша медична, кваліфікована та спеціалізована допомога. Зважаючи на науково підтверджену питому вагу функціональних порушень, у хворих з переломами відновлювальне лікування має розпочинатися у другому періоді травматичної хвороби, тобто в період розгорнутої клінічної картини. Момент переводу хворого на функціональний метод терапії із широким використанням фізичних засобів впливу визначається термінами чітко сталого клінічного зрощення відламків зламаної кістки, коли регенерат, що розвинувся у зоні ушкодження, може протистояти певним зовнішнім силовим впливам. Метою санаторного етапу ранньої реабілітації хворих є повне відновлення функції травмованого органа: нормалізація обсягу рухів у суглобах, опорної функції, сили і тонусу м'язів, крово- і лімфообігу, трофіки тканин, стимуляція остеорепарації, профілактика остеоартрозу. Пацієнти, які надходять на санаторний етап реабілітації у третьому періоді травматичної хвороби (1 і більше місяців після травми), потерпають через ті чи інші наслідки травми. До них належать уповільнена консолідація перелому, контрактура суглоба, запальна реакція, набряклість навколосуглобових тканин, нейродистрофічний синдром, остеопороз, гетеротопічна осифікація, остеоартроз, порушення статики. Зазначене припускає використання усього арсеналу санаторно-курортних, фізичних і медикаментозних засобів, комплексно, диференційно, з урахуванням клінічних проявів, стадії травми, виду ускладнень, а також загального стану хворого. Як показують спостереження, при комплексному відновлювальному лікуванні хворих із травмами терміни перебування на лікарняному і втрати працездатності в середньому скорочуються в 1,5 – 2 рази. При застосуванні лікувально-реабілітаційного комплексу в найближчі терміни після перенесеної травми у всіх хворих у період лікування незмінно спостерігається сприятлива динаміка клінічного перебігу і поліпшення анатомо-функціональних наслідків, зменшення або повне зникнення болю в ділянці колишнього перелому, розширення зони кісткоутворення у вогнищі ушкодження, зменшення скутості та обмеженості рухів у суглобах. Досить виразний ефект при широкому використанні фізичних засобів впливу відзначається також у хворих, де клініка перелому ускладнена уповільненим зрощенням відламків, рефлекторно-вегетативними розладами та іммобілізаційними контрактурами.